AMINA’S BLOG

субота, 14 квітня 2012 р.

«Мне надо что бы из моих робот звучала музыка».

Прощаючись із Сумами після ТЮЖу, випадково натрапили на галерою. Оримавши величезне задоволення та ще більшу дозу натхнення, повернулися у Київ.
Відкриваючи двері - почули джаз. Перш за все, ми звернули увагу на анонс: доволі провокаційний, саме той, який чітко давав зрозуміти на яку публіку чекає автор, що й сприяло її відшаруванню. Фоторграфії нам грали, грали й промовляли чорно-білі слова. Нічого зайвого, гра тіней та уяви.

Ці фотографії не можна зрозуміти відразу, у них треба зануритися і відчути. Повз ці роботи неможливо пройти швидко, кожна робота ніби то чіпляє тебе й змушує розмірковувати над нею. У кожної фоторграфії - своє життя, хочеться знати що було «до» і що буде «після». Тут мало уявити, тут хочеться шукати і знаходити.

«Екзистенції відкривається фотографія, як автопортрет, а закінчується як уява, пейзаж. Згідно цьому принципу по побудові - представленні усі фотографії. Тобто, я в своїх роботах, в рамках цього проекту, хотів би максимально відійти від загального розуміння пейзажу, як такого, стилю, як такого, натюрморту, як такого. Для мене важливе викристання у своїх фотографіях більш-менш таких базових речей. Якими є лініії, тон, точка, пляма, взагалі, питання форми.» Вадим Козловський

Молодим ентузіастам пан Вадим порадив вчити історію мистецтв, адже, фотографія - це вид мистецтва, тому варто вчитися наполегливо, досконально й максимально вбирати в себе отриману інформацію. І якщо займатися фотографією, то не тільки нею, а й живописом, відео фоном, тощо.

А взагалі, я раджу кожному ознайомитися з роботами Вадима Козловського і звернути увага на проект «Чорно-білі слова». Нам особисто сподобалося і ми щиро сподіваємося побачити ці фотографії ще й у Києві !